Коли під'їжджаєш на поїзді до Києва з боку Севастополя, по праву сторону залізничного полотна росте ліс щоглових сосен. Такий прозорий, високий. Завжди їду і думаю, от би там погуляти. А мрії-збуваються. Сходила в похід з ночівлею в сосновий київський ліс.

А розпочалося з розмови по скайпу. З Іркутська здзвонилася з Полів, яка якимось чином була в Києві. Дізналася останні політичні новини. А новини були глобальні, в країні змінювалося все щогодини. Ну, думаю. На прямому поїзді Москва-Севастополь їхати якось нудно, довго, і неинтерсно. Поїду-ка через Київ. Поля запропонувала сходити в похід на святкування дня Народження якогось одного друга в Конча Заспа.

В результаті вийшов такий справжній алко-пікнік на природу, як в юності ми ходили на масимку, в стилі пиво пити чортиків.
30 осіб незнайомих людей, ціла шеренга шашликів.
А ми тим часом прогулялися по місцях бойової слави. По Дотам, на Каплицую, на озеро з холодною водою, і просто по сосновому лісі.

Такий теплий день видався, ходила у футболці, спала без намету, правда, в спальнику на -17, дивно не замерзнути. Пташки співають, дятел сосну довбає. Все в кращих лісових традиціях. Вранці прокинулася о 3 ночі, за Иркутскому часу вже 10 ранку, пора вставати. Біля багаття все ще сиділи і пили, а в 6 ранку вже сиділи і пили. Ось як треба ходити в походи.

Всі питають, як добралася додому. Як ніби я їхала через лінію фронту. Все нормально. Потяги ходять, в Джанкої несподіваний прикордонний контроль особами незрозуміло якою служби. Люди у вагоні деякі з двома паспортами не знають який показувати на «кордоні». А так все тихо-спокійно. Прикордонник побажав усім добраніч, вибачився за турботу.